Серед прокламацій і відозв, назв музичних груп і рад піти за відомою адресою знаходжу на стіні переходу забавний чотиривірш:
“Сто тисяч сигарет тому
Таємничо мерехтів мені весняний сад.
А нині нічого вже не секрет
Під попелом сигарет, що відгорають”.
Не встигнувши дочитати, чую нахабний голосок: “Ну як, заценіла?”. “Ввібрала”, - відповідаю в очки-намистинки одягненою в косуху і рваних джинсах дівчинки. “Ти накрапала?” - питаю в тон співбесідниці. “Дай закурити”, - у відповідь.
Поети у наш час рідкість. Треба б ушанувати людину. Закурюємо. Дівчинку, як згодом з’ясувалося, звуть Джейн. І прохання її виявилося не останнім. Довелося пригощати каву. І вже в «трубній» кафешке нова знайома на питання, що, власне, поробляє зараз сучасна молодь в «Трубі», розговорилася.